Адміністративні послуги
- Повний перелік послуг
- Реєстрація, зняття з реєстрації місця проживання
- Паспорт громадянина України
- Державна реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та речових прав на нерухоме майно
- Держгеокадастр
- Адмінпослуги підрозділів виконавчого комітету Фастівської міської ради (діти, земельні питання, архітектура тощо)
- Оформлення документів дозвільного характеру
ЖКГ
- КП Фастівської міської ради «Фастівтепломережа»
- КП Фастівської міської ради «Фастівводоканал»
- Фастівська Житлово-експлуатаційна контора
- Фастівський Комбінат комунальних підприємств
- КП «Центр торгівлі та благоустрою»
- КП «Фастівське БТІ»
- Плани роботи на тиждень
- Звіт про роботу за поточний тиждень
- Актуально-енергозбереження
- Фастівська філія по експлуатації газового господарства ВАТ "Київоблгаз"
- Житлова політика
- Питання землі та майна
Люстрація
Міські програми
ЗМІ Фастівщини
Користувацький вхід
Головні новини
Чорні жнива на Фастівщині
Пн, 14/11/2016 - 07:57 | Адміністрація2
Однією з найтрагічніших сторінок історії українського народу є Голодомор 1932-1933 років.
Коли дослідники говорять про Голодомор 1932-1933 років, мається на увазі період з квітня 1932 по листопад 1933 років.
Саме за ці 17 місяців, тобто, приблизно за 500 днів, в Україні загинули мільйони людей. Пік голодомору прийшовся на весну 1933 року. В Україні тоді від голоду вмирало 17 людей щохвилини, 1000 - щогодини, майже 25 тисяч - щодня...
Найбільш постраждали від голоду колишні Харківська і Київська області (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська). На них припадає 52,8% загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів. Фактично, голод охопив весь Центр, Південь, Північ та Схід сучасної України. В таких же масштабах голод спостерігався у тих районах Кубані, Північного Кавказу та Поволжя, де жили українці.
Дослідники називають різні цифри загиблих під час голодомору: 5, 7, 9 та 10 мільйонів. Але, в будь-якому випадку, мова йде про МІЛЬОЙНИ безневинних жертв. А з урахуванням непрямих жертв (внаслідок повного фізичного виснаження, тифу, кишково-шлункових отруєнь, канібалізму, репресій, самогубств на грунті розладу психіки та соціального колапсу), за приблизними підрахунками, голодомор забрав життя 14 мільйонів людей.
Указом Президента України від 26 листопада 1998 року № 1310/98 “Про встановлення Дня пам'яті жертв голодоморів” установлено в Україні День пам'яті жертв голодоморів, який відзначається щороку у четверту суботу листопада.
Напередодні роковин трагеді хочемо нагадати про ті страшні часи, про те, як жилося людям. У фондах Фастівського державного краєзнавчого музею зберігаються спогади очевидців, записані і власноруч на папері, і на диктофон, і на відео. Деякі з них оприлюднені у науково-інформаційному бюлетені музею “Прес-музей”, який вийшов з друку до 75-ї річниці Голодомору 1932-1933 років в Україні.
Кононенко Марія Іванівна (1913 р.н.), жителька села Кожанка Фастівського району розповідає: “Трагедія селян на Україні в 1933 році виникла не з вини природи. Вона була наслідком дій конкретних людей, що втратили в собі все людське. На селі створились ударно-комсомольські бригади, які ходили по хатах і забирали всі люські припаси їжі, на які були покладені всі надії, валяли повітки, клуні з яких забирали все, що можна було взяти, а потім ці люди помирали в рові з голоду, бо їм не давали навіть води. Люди мерли, як мухи: іде по дрозі, а потім впав і помер з голоду.
В тей час ходили збирать колоски, а їх догонили і забирали все, що назбирали, та ще й під суд оддавали, збирали по полю мерзлу картоплю де яка була, а потім пекли з неї млинці, ходили в Кошляки по рогозу. Кукурудза лежала під путею, то вночі ходили красти, а за ними гонилися і стріляли, і що хоч, тей робили, а люди рачки лізли по снігу, щоб украсти якийсь цвілий качан кукурудзи. В кого була коняка, то возили з гуральні брагу, лупу з проса. То, було баба піде, набере відро браги та на дека поставить в піч, та висушить, а брати сидять та товчуть, тоді її змішають з мерзлою картоплею, добавлять трохи муки, якщо є, та й напечуть млинців по два-три на кожного члена сім’ї. За цим і жили. Деякі люди ловили на річці, на якомусь болоті жаб та різних молюск та й їли їх, щоб не вмерти з голоду. На той час тоненька скибочка хліба, що аж труситься, коштувала десять карбованців.
Дуже тяжко мені згадуватиті випадки, коли люди їли людське м’ясо. В нашому селі був такий випадок коло заводу, що мати зарубала свого хворого сина, потім обрізала і наварила повні ночви холодцю собі та остальним дітям. Потім недалеко від нас умерло в сім’ї два сина і батько та мати, обрізала потроху м’яса і варила собі і маленькій дочці...
Я в цей час робила в коморі і бачила, що як люди вскакували у приміщення, то хапали і їли на повен рот сиру пшеницю і жито. Пшеницю на станцію звозили з усіх навколишніх сіл, відгружали у вагони і відправляли хто зна куди. В тей час казали, що зерно вивозили за Дніпро і висипали прямо у воду, а в цей час сотні тисяч людей пухли з голоду.
Бувало колись щось украдеш, то йдеш аж трусишся, щоб ніхто не побачив, бувало й перестрічали і забирали всі, було, а тоді й поб’ють. Я на цю роботу пішла в шістнадцять год, а робить було важко, то дядько бува, скаже, що піди в засік поприбирай в коморі, а я за те поношу мішки з зерном в засік, а через декілька місяців і сама вже носила, бо хто ж за тебе буде робить. Оце так і жили, а через год стало трохи краще, але ж цей год багато хто не пережив, і ми повинні пам’ятати про глод 1933 року.”
Записала 1992 року зі слів М. Кононенко
Ф. Чистяк, вчитель історії Кожанської ЗОШ.