Очеретяний Володимир Анатолійович народився 28 червня 1977 року в місті   Фастові в родині залізничників. Веселий,  жвавий, непосидючий  хлопчисько з великими допитливими очима. Так сталося, що мама виховувала хлопчика сама, і вже з самого дитинства він розумів, в домі саме він  - чоловік,  помічник  і захисник мами.

 

В 1984 році Володя стає учнем нашої Фастівської ЗОШ І – ІІІ ст. № 10. Мама, Наталія Василівна  та вчитель початкових класів Щербань Ольга Яківна згадують, коли хлопчик навчався в першому класі, то розбив вікно і довго просив вчительку не повідомляти матері. Ольга Яківна так і зробила, вирішила, що, мабуть, у дитини дуже суворі батьки. Яким же було її здивування, коли краще познайомившись з мамою учня, зрозуміла,  що просто не хотів маму засмучувати, адже в неї і так багато клопотів.

 

Для Наталії Василівни її син став справжнім помічником і порадником, коли в родині з’явилася ще одна дитина – донечка Таня. Мама згадує, що в усьому могла покластися на сина – він сестричку і приголубить, і нагодує, і розважить. Тетяна особливо з теплотою розповідала про тяжкі 90 – і роки, період повного дефіциту. Щоб якось розважити сестричку, Вова малював гарні малюнки з казок і мультфільмів, а потім давав їх розфарбовувати сестрі та ще й  наказував: «Поки не закінчиш розфарбовувати малюнок, іншого не отримаєш». Для Тетяни брат Володимир – це взірець чоловіка, брата, друга.

 

Коли Вова перейшов до 5 класу (1989 рік), родина  переїхала з мікрорайону Завокзалля в центр міста. Вова і тут проявив самостійність, як говорить мама, сам обрав для навчання школу №5 та класного керівника – Хорунжей Ларису Давидівну. Зі сльозима на очах Лариса Давидівна згадує, що Володимир у колективі був дуже активним, веселим, улюбленцем однокласників. Під час навчання у 8 класі учні побували на екскурсії в місті Брест, відвідали фортецю,яка стала символом мужності захисників Вітчизни в роки Другої світової війни. Володя із захопленням слухав розповідь екскурсовода про героїв – прикордонників. У ті роки ніхто і подумати не міг, що війна знову прийде на землі держави, а Володимир сам стане відважним захисником її кордонів.

 

В 1992 році Володя Очеретяний закічив 9 класів, а далі вирішив навчатися і здобувати робітничу спеціальність - вступив до Фастівського ПТУ № 18 на спеціальність оператор наладки ЧПУ, яке закінчив у 1995 році.

 

Викладачі  Фастівського центру професійно – технічної освіти  згадують, що Вова вирізнявся серед однолітків дорослим ставленням  до життя, самостійністю. Єрофеєва Лідія Юріївна, Шемякіна Елла Едуардівна пригадують, що група, в якій навчався Володя, була дружна, хлопці допізна затримувалися в училищі, любили майструвати, працювати з  деревом і металом. За що б не брався Володя все доводив до кінця, а його вироби були зразком для однокурсників. Закінчив училище Володимир  1995 році з гарними оцінками.

 

У 1996 році був призваний до лав Збройних Сил України, де служив у військах зв'язку і отримав звання молодшого сержанта. Після демобілізації у 1998 році повернувся працювати в моторвагонне депо станції Фастів слюсарем. У 2002 році вступив до електромеханічного технікуму,  де здобув спеціальність електромеханіка. Технікум закінчив з гарними оцінками,став бригадиром,  а згодом  майстром кузовного цеху моторвагонного депо. На роботі про Володю згадують як про людину з доброю душею, завжди готовим прийти на допомогу. Начальник відділу кадрів Дубовик Жанна Миколаївна та майстер кузовного цеху Русан Ігор Володимирович згадують, що Володимир Очеретяний був висококласним спеціалістом, дисциплінованим, відповідальним.

 

Листопад 2013 року став переломним для багатьох українців. Щоб зберегти свої права на вільний європейський вибір, громадяни вільної України вийшли на Майдан. Національно-патріотичні протестні акції розпочалися проти корупції, свавілля правоохоронних органів та сил спецпризначення, а також на підтримку європейського вектора зовнішньої політики України. Протести розпочалися 21 листопада 2013 року як реакція на рішення Кабінету Міністрів України про призупинення процесу підготувки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом і значно поширилися після силового розгону демонстрації в Києві вночі 30 листопада. Протести, які з кінця 2013 року відбувалися у формі мітингів, демонстрацій, студентських страйків та силова протидія протестам з боку влади, призвели до відкритого силового протистояння, яке в подальшому переросло у Революцію Гідності.

 

 Всі вихідні Володимир разом з мамою  Наталією Василівною теж на Майдані. Вони допомагають готувати їжу, чергують біля палаток. Очеретяна (Невечера) Наталія Василівна навіть отримала посвідчення учасника подій на Майдані. Саме мама  стала для Володі прикладом гідності, мужності.

Лютий 2014 року приніс на Україну нові випробування. Росія анексувала частину території України – Крим. На Сході України розпочалася гібридна війна проти зовнішньої агресії Росії.

 

25 травня 2015 року був мобілізований в званні старшого сержанта під час п’ятої хвилі мобілізації. Як говорить мама, Володимир міг залишитися вдома, тому що мав право на «бронь», та,  коли мама зі сльозами на очах попросила його не йти на війну, Володимир відповів: «Хто, як не я. Ти сама вчила мене бути гідним громадянином, ти стала прикладом для мене під час Майдану. Не бійся,  все буде добре».

 

Володимира спочатку направили на навчання та  проходження воєнної підготовки в учбовому центрі "Десна", військова частина 4742, де він  перебував з червня по липень 2015 року і здобув військову спеціальність командира бойової машини піхоти та був направлений в складі 128 окремої гірсько-піхотної бригади 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону (15 БАТ) в зону АТО. Спочатку Володимир потрапив в селище Михайлівка, недалеко від міста Щастя Новоайдарівського району Луганської області, де було сформовано екіпаж бойової машини піхоти – БМП–2. Саме тут, як згадує його побратим Андрій Дмитрович Косічкін (позивний Коса), Володимир отримав своє бойове хрещення і свій позивний - Малиш. Рота, в якій служив Очеретяний Володимир в серпні 2015 року, перебувала в безпосередній близькості до українсько  – російського кордону (150 – 200 м). Уже в перші дні на нульовій лінії оборони (виявляється є ще і така) вони відбили атаки і знищили групу російських розвідників - диверсантів. Кожен день бригада вимушена була відбивати атаки ворога. В ході воєнних дій хоронили побратимів, відправляли до лікарень поранених.

 

В середині листопада 2015 року 128 бригада була відправлена для поповнення і на перепідготовку на полігон Яворів (Львівська область). Там військові зустріли новий 2016 рік, всі сподівались, що новий рік принесе мир на рідну землю. Та 2016 приніс нові випробування, вже в січні  батальйон передислокували в Миколаївську область на полігон Шрілан (солдати жартували «Їдемо на відпочинок в Шрі - Ланку»). На території полігону відбувалися бригадні навчання. В лютому 2016 року бригада була переведена до Донецької області в місто  Авдіївка. Там Володимир  ніс службу на блок – посту «Фагот» біля шахти "Бутівка". Пост перебував напроти Донецького аеропорту. Машина Володимира прикривала правий фланг блок – посту. Як згадує Андрій Косічкін, їхня бригада  «міняла» 92 бригаду. Вже в перші години передислокації 128 бригада була обстріляна ворогом. Обстріли були з різних типів зброї, в більшості мінометної, настільки прицільними, що густота їх становила від 100 до 200 попадань по території 50 на 50м. Під час одного з таких обстрілів - 4 квітня 2016 року о 21 годині 55 хвилин  Володимир   отримав осколкове поранення, яке виявилося смертельним.

Фастів готувався до весняних свят, до нової хвилі демобілізації, а отримав страшну звістку про загиблих фастівчан: Очеретяного Володимира та Ігора Бобохи. Сотні людей прийшло попрощатися з героями – захисниками.

 

Ніхто не знає, як небесні сили роблять свій вибір. Хтось, може і бездарний, живе довгі роки в спокої, а хтось з серцем Данко йде з життя молодим, ступивши на дорогу, з якої не повертаються, – у вічність. Володимир Очеретяний не пошкодував найдорожчого – свого життя, для свободи своєї держави.

 

Поховано Володимира на Інтернаціональному кладовищі міста Фастова. 2016 року Указом Президента України за особисту мужність і військовий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та вірність військовій присязі був нагороджений орденом «За мужність» 3 - го ступеню (посмертно). 24 серпня 2016 року Володимиру Очеретяному було присвоєне звання Почесний житель міста (посмертно). Фастівчани будуть берегти в пам’яті імена героїв. 12 жовтня 2016 року  У Фастівському центрі професійно – технічної освіти було відкрито меморіальні дошки загиблих фастівчан. Серед них почесне місце займає ім’я Очеретяного Володимира.