Цими днями,27-28 липня,  у Києві та по всій  України відбуваються  урочисті заходи з нагоди Хрещення Київської Русі — Украї́ни та Дня пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира. 

 

Це свято було засновано 25 липня 2008 року указом президента Віктора Ющенка № 668/2008 «Про День хрещення Київської Русі – України». Державне свято встановлене в Україні в рамках святкування 1020-річчя Хрещення Київської Русі. Це свято відзначаємо у день Святого Володимира — одного із засновників і покровителів нашої державності. Для українців цей день фіксує і означає кілька принципових понять. Це — спадкоємність тисячолітньої історії України, нашої нації і держави. Це — неподільність Українського народу і його єдність навколо ідеї сильної держави і віри. Це — соборність усіх українців і всіх українських земель навколо рідної державної і духовної столиці — Києва. Це — велика присутність Києва у світовій історії і його цивілізаційний вплив на сусідні землі і народи. Це — єдність нашого державного і духовного начала. 

 

 Це свято є в українському календарі, хоч воно і державне, але є робочим днем, і до нього не передбачено окремий вихідний.

 

 З нагоди Дня хрещення Київської Русі-України, враховуючи значення православних традицій в історії і розвитку українського суспільства, у фастівській міській бібліотеці відкрито виставку "Свята моя Київська Русь". На виставці презентовані наукові та науково-популярні видання з історії християнства, матеріальної й духовної культури України-Русі, колективні монографії, часописи та альбоми та інші джерела, які розповідають про історичну подію, що відбулася в 988 році та стала ключовою і вирішальною в подальшому розвитку всієї Київської Русі, а також розкривають тему запровадження християнства на українських землях.

 

Хрещення Київської Русі, як відомо, відбулося у 988 році. Того року мешканців Києва хрестив князь Володимир Перший Святославович. Далі процедуру хрещення провели й в інших містах. Християнство стало масовою релігією на Русі, хоча далеко не всі одразу погодилися відмовитися від язичництва. Язичницькі традиції були настільки сильними, що християнству довелося буквально боротися за місце під сонцем. 

 

До моменту хрещення у 988 році н.е. християнські ідеї вже потрапляли в язичницьке суспільство, але до проголошення християнства державною релігією про серйозне його поширення не йшлося. Лише статус схваленої державою віри дав християнству право і силиагресивніше боротися за душі громадян. Зважаючи на те, що до цього періоду на Русі вже були знайомі з різними релігійними течіями, Володимир Великий мав зробити вибір на віки, визначившись між християнством грецького чи латинського обряду, або ісламом чи іудаїзмом.

 

Християнські традиції та звичаї є для сучасної України нормою і повноцінною частиною повсякденного життя. Те, що наші далекі пращури вважали наступом на свою ідентичність та намагалися захистити, зрештою трансформувалося в сучасну християнську традицію, близьку багатьом з нас. За 1029 років ми звикли бути християнами грецького обряду, тож переконувати в необхідності єдинобожжя вже немає необхідності. Натомість в ХІ-ХІІ століттях на християнську тематику писали багато творів. Література загалом була переважно церковною, і саме християнству ми певною мірою маємо бути зобов’язані розвитком літератури та освіти. Серед найвідоміших літературних творів теоретиків київського християнства - "Повість временних літ" та "Києво-Печерський патерик". Про християнство в Київській Русі писали й європейські автори. Дуже популярними й повчальними у той період вважалися різноманітні житія святих, які теж формували побутову християнську традицію.

 

Зі становленням християнства на території Київської Русі пов’язано чимало легенд. У "Повісті временних літ" йдеться, наприклад, про те, що вість про існування християнства до Києва приніс апостол Андрій ще в середині І століття нашої ери. Майбутнє місто, як таке, ще не існувало, але київські пагорби вже, звичайно, були, і апостол Андрій поставив хрест на одному з них, благословивши місцевість на світле християнське майбутнє. І, знову ж таки, за легендою, саме на цьому місці нині стоїть Андріївська церква.

 

Тож у Х столітті, на момент офіційного хрещення Київської Русі, християнство вже було досить поширеним. Значну роль у зміцненні його ролі відіграла княгиня Ольга, вдова князя Ігоря. Вважається, що вона прийняла хрещення у 955 році. Втім, навіть один із її синів, Святослав, не захотів відмовлятися від язичницької віри.

 

 Звичайно, вибір християнства грецького обряду для цілої країни був зумовлений політично. Але сучасникам навряд чи є на що скаржитися. Зрештою, у Х столітті хрещення означало для Київської Русі приєднання до решти цивілізованого світу.