Ти був учасником Майдану,

І розумів його мету.

І зовсім не з телеекрану

Дізнався вранці про біду.

Вона вже готувала зночі

Для нових жертв свій ритуал.

Ти бачив все на власні очі,

Передчував лихий фінал.

Світанок... Площа у полоні...

На Інститутській справжній бій!

Смерть хижо цілиться у скроні,

На жаль, їй не накажеш "Стій!" …

Ще кілька місяців тому такі вигуки, як «Слава Україні! Героям слава!» були просто вітальними словами… Лише словами, якими розпочинали свою промову численні оратори зі сцен Майданів. Але наразі вже точно зрозуміло, кому ці слова адресовані, і ні в кого немає сумнівів, що ці герої – Небесна Сотня. Ті, хто віддали життя за кожного з нас.

З їхніми смертями гасло «Слава Україні! Героям Слава!» перестало бути просто відлунням історії та героїчних подвигів українського народу, перестало бути просто вітанням, це вже віддання шани найкращим, котрі у найважливіший момент не злякалися і пожертвували собою заради кращого життя усіх в нашій країні.

Свідомість українців постійно змінюється. Майдан та Революція Гідності потрясли не тільки Україну, а й увесь світ. Зігріта палкими серцями мільйонів національно свідомих українців з усіх регіонів, незалежна демократична держава Україна продемонструвала Європі і всьому світові, що українці – міцна духом волелюбна нація, яка навчилася поважати себе і яка зуміла відстояти свій демократичний вибір. Це роки єднання, пробудження і консолідації українського народу. Майдан став центром революції, місцем правди і свободи, площею добра, тепла, дружби, любові, братерства й гідності. Наші серця стали частиною могутнього серця. Наші голоси – нотами потужного гімну волі.

Події на Майдані знайшли своє відображення у культурі та мистецтві.

Іменами героїв Небесної сотні називають вулиці та площі міст, по яких вони ходили, їх імена присвоюють навчальним закладам, в яких вони навчалися. В нашій державі затверджено орден героїв Небесної сотні. Революція гідності знайшла своє відображення у віршах та піснях сотень поетів і композиторів. Немає такого міста і села, де б не були створені фотовиставки чи виставки, присвячені Героям Майдану.

 Створені документальні фільми про Майдан, щоб люди пам’ятали, якою дорогою ціною дається нам свобода, щоб ці жахливі події в історії України, не повторювалися знову і знову.

Події останніх місяців 2013 і початку 2014 років перетворилися на справжню національну стихію, в якій передався найтонший подих душі нашого народу. Пробудилося приспана роками національна свідомість людей.

Майдан став символом боротьби, символом утвердження прагнень до європейських цінностей у споконвічно європейській державі. І за цю боротьбу, за нашу з вами свободу й оновлення країни заплачено страшну ціну: своє життя віддали найкращі. І більшість із них – молоді, сильні. Ті, що тільки починали жити.

Вони підняли людей на боротьбу. Сотні проповідей є ніщо в порівнянні з тим, що зробили для нас ці люди, Небесна Сотня.

Усі герої Небесної Сотні були простими людьми – не депутатами, не політиками, не начальниками. У вирішальний час вони не змогли байдуже сидіти біля телевізора і дивитись на те, що коїться на вулицях столиці. Вони не думали про те, що можуть загинути. Вони лише знали, що так як є, так далі бути в Україні не може.

Ці буремні події відкрили для нас імена героїв. Одним з таких героїв був наш земляк, Андрій Степанович Саєнко.

 

 

 

 

Андрій Степанович Саєнко (Додаток А, Фото 1) народився 26 жовтня 1962 року на станції імені Тараса Шевченка Смілянського району Черкаської області. Зараз символічним здається, що батьківська хата розташована на вулиці, яка звалася вулицею Миру. Згодом родина переїхала до міста Фастів Київської області. Андрій закінчив фастівську середню загальноосвітню школу № 2. Потім проходив строкову службу у лавах Радянської Армії, воював у Афганістані. Після демобілізації працював електромонтером на підприємствах Фастова. Також працював токарем та слюсарем. Займався вільною боротьбою. З 2000 року займався приватною підприємницькою діяльністю, орендував торгову точку на Вечірньому ринку у Фастові.

 

 

Любов до батьківщини та активна громадська позиція

 

Андрій дуже любив Україну, її культуру та історію, відчував біль своєї держави, був справжнім патріотом своєї Батьківщини, бажав їй добра та кращого майбутнього, мав активну громадську позицію, але не міг миритися з безправ’ям та соціальною несправедливістю, був готовий віддати заради рідної землі найцінніше – своє життя.

Андрій Саєнко завжди мав активну громадську позицію, хоч і не входив до жодної політичної партії. У 2004 році стояв за Помаранчеву революцію, працював спостерігачем на президентських виборах. Про ті часи нагадує наліпка в коридорі його квартири «Свободу не спинити». Андрій Брав участь у Податковому майдані в 2010 році.

Герой вважав, що кожен чоловік повинен вміти захищати Вітчизну зі зброєю в руках, тому був за загальний військовий обов’язок (Додаток А, Фото 2).

Відразу після побиття 30 листопада 2013 року «Беркутом» мирних активістів, Андрій поїхав до Києва на Майдан Незалежності, де став активним учасником Революції гідності. Був бійцем сьомої сотні Самооборони Майдану. Будував та захищав барикади (Додаток А, Фото 3, 4).

 

Відмовляти чоловіка поберегти себе було марно. Ані прохання матері, ані вмовляння дружини, ані звістка про те, що на Київ рушили снайпери, не переконали Андрія залишити Майдан: «Я приїду вранці додому», - пообіцяв він мамі і залишився ще на одну ніч. Та не судилося… 20 лютого 2014 року загинув на першій барикаді біля містка через вулицю Інститутську внаслідок вогнепального поранення, куля снайпера влучила в ділянку лопатки і прострелила легені. Спроби медиків реанімувати пораненого не дали результату …

Андрій Саєнко похований у місті Фастів Київської області на Інтернаціональному кладовищі.

Ось як ця трагедія відображена у вірші Наталії Петрівни Волинець «Воїн Світла»:

«І ти пішов на барикади

За все святе, що є в житті,

Щоб дати побратимам ради,

Та... повернувся на щиті...

Тобі Господь розкрив обійми

І шлях вказав у вищий світ.

Там теж ідуть одвічні війни

За наші душі, людський рід.

Там теж потрібні справжні вої,

Щоб захищати божий Рай,

Тому ідуть від нас Герої

Поперед всіх за небокрай.»

 

Цього ж дня надвечір сотні фастівчани зібралися до вже порожнього постаменту, на якому ще недавно стояв пам’ятник Леніну, які були готові їхати на столичний майдан. А за кількадесят метрів, біля адмінбудинку рад, проходило чергове фастівське віче. Вже вдруге за день. Бо на першому, вранішньому, місто ще не знало що в Києві снайперська куля обірвала життя фастівчанина Андрія Саєнка. Одного із тих, кого згодом назвуть Небесною Сотнею...

 

20 лютого, в річницю Революції Гідності, Президент України Петро Порошенко вручив 107 орденів «Золота Зірка» Героя України рідним та близьким Героїв Небесної Сотні. Серед них і родині фастівчанина Андрія Саєнка. З рук Президента України батьківський орден отримав син нашого героя – Олексій (Додаток А, Фото 7). «Від імені усього Українського народу – щира подяка Вам, матері та батьки, за те, що виростили таких мужніх і прекрасних синів та дочок. І доземний уклін синам та дочкам, які втратили батьків», – сказав Президент, звертаючись до присутніх.

Мати фастівського Героя Небесної Сотні, Валентина Павлівна, притискаючи до грудей синову нагороду, сказала: «Мій син – із козацького роду. Поки в нас є такі герої, Україну не здолати».

 

 

 

 

Під час дослідження автор дізнався, що відомим місцевим скульптором, Анатолієм Анатолійовичем Древецьким (Додаток Б, Фото 1), було створено погруддя, щоб увіковічнити пам'ять про Андрія Саєнка (Додаток Б, Фото 2, 3, 4, 5, 6).

Митець народився 22 жовтня 1949 року в місті Полоцьку (Білорусь) в родині військовослужбовців. З 1954 року мешканець міста Фастова. У 1966 році закінчив ЗОШ № 9. Потім став студентом скульптурного факультету Київського державного художнього інституту. З 1979 року по 1982 рік – скульптор-аспірант творчих майстерень Академії образотворчих мистецтв СРСР в Україні. Навчався у академіка Василя Захаровича Бородая. По розподілу працював на творчо-виробничому комбінаті «Художник» в місті Києві на посаді художника-скульптора.

З 1982 року член Національної спілки художників України, автор багатьох пам’ятників та пам’ятних знаків в Україні, Білорусії, Росії. Учасник багатьох конкурсів, симпозіумів по скульптурі та медальєрному мистецтву. Твори зберігаються в багатьох музеях України, Росії та у приватних колекціях в Словаччині, США, Латвії, Білорусії, Росії, Польщі. Анатолій Анатолійович має шість персональних виставок: у Києві (1993р.), Білій Церкві (2006р.), Фастові (1998р., 2000р., 2004р., 2009р.).

За монументальну творчість у 1997 році отримав звання «Почесний громадянин міста Фастова». Працював науковим співробітником у Фастівському державному краєзнавчому музеї у 1992-1995 роках. Має публікації в наукових виданнях, підручниках, мистецьких альбомах, книгах.

На педагогічній роботі з 1992 року. Вчитель образотворчого мистецтва вищої категорії, має педагогічне звання «Старший вчитель», з 2002 року – директор Фастівської школи народної майстерності.

Автору вдалося провести інтерв’ю з Анатолієм Анатолійовичем Древецьким (Додаток В). Відповідаючи на питання, Анатолій Анатолійович розповів, що не кожна людина може реалізувати себе у складних умовах і стати героєм. Та Андрій Саєнко це зумів. Особисто знайомим з Андрієм Анатолій Анатолійович не був, але наглядно знав його. За його словами, митець ніколи не міг подумати, що такий тихий, скромний чоловік у вирішальну мить може стати на захист країни. Саме героїзм Андрія Саєнка дуже вразив скульптора, як людину, а як митець він відгукнувся скульптурою.

 

 

В ході пошуку матеріалів дослідження автор натрапив на вірші відомої місцевої поетеси Зої Андріївни Галущенко (Додаток Е, Фото 1, крайня справа). Багато її патріотичних віршів (Додаток Г) присвячені Героям Майдану, серед яких і наш земляк Андрій Саєнко.  

Зоя Андріївна Галущенко народилася 15 грудня 1950 року в селі Кожанка Фастівського району Київської області. Після закінчення школи в 1968 році вступила до Київського педагогічного інституту М. Горького на філологічний факультет, який закінчила у 1972 році. Розпочала педагогічну діяльність у Києві, а потім працювала вчителем у Кожанці. 16 років пропрацювала селищною головою смт. Кожанка. 1974 році вийшла заміж. Виховала двох синів. Зоя Андріївна – член Громадської ради при Фастівській РДА, член виконкому Кожанської селищної ради, позаштатний співробітник Фастівського краєзнавчого музею, член спілки краєзнавців України, учасниця козацького хору. В 2015 році удостоєна премії імені В. Косовського.

Автору також вдалося взяти інтерв’ю в Зої Андріївни (Додаток Г). На задане автором запитання стосовно того, що саме надихнуло поетесу на написання патріотичної поезії, Зоя Андріївна відповіла, що сама була учасницею Майдану з перших днів. Всі події і люди, що оточували її, і надихали на вірші. На наступне запитання про актуальність даної теми для нашої культури та мистецтва, поетеса сказала, що ця поезія з часом буде оцінена, оскільки вона виражає та передає ті відчуття та переживання, які вирували у період Майдану.

 

 

В ході дослідження автор натрапив на вірші відомої місцевої поетеси Світлани Михайлівни Жук (Додаток Д), присвячені подіям на Майдані, героїчній боротьбі та змінам в країні. У своїй поезії поетеса дуже влучно передала трагічні події в Україні.  

Поетеса народилася 8 липня 1938 року в селі Велика Офірна на Фастівщині. Вищу освіту здобула в місті Кременці на Тернопільщині. Закінчивши педагогічний інститут, тридцять чотири роки працювала вчителем хімії та біології (двадцять три з них – у школах Фастівщини). Нині – старший науковий співробітник Національного музею літератури України. У літературному доробку Світлани Жук збірки поезії: «Земля берегинь», «Дерево безсмертя», «Вічні струни», «Ладусі усі для Катрусі», «Пісня лебедина». Її перу належить текст гімну Фастівщини. Поетеса проживає в смт. Борова. Лауреат літературно-мистецької премії Фастівщини ім. В.Косовського.

Відлуння подій на Майдані і героїзм Андрія Саєнка знаходять відображення в культурно-мистецькому житті Фастівщини. Митці і діячі культури нашого краю постійно віддають шану героям та увіковічнюють світлу пам’ять про них.

18 лютого 2014 року в Фастівському державному краєзнавчому музеї відбувся спільний захід Методичного кабінету управління освіти та краєзнавчого музею, «Імена закарбовані в серці», присвячений річниці Революції Гідності та Небесній сотні (Додаток Е, Фото 1). Вечір поезії проходив у виставковій залі, в якій науковцями музею створено експозицію (Додаток Е, Фото 2) з фондів ФДКМ, плакатів, листівок, особистих речей, пропахлих повітрям Майдану, просочених кров’ю фастівчан – учасників подій, світлин Небесної сотні, Героя Майдану, Почесного громадянина м. Фастова Андрія Саєнка, Зої Галущенко, Романа Яроха. Одним з найдорожчих експонатів виставки є Прапор, з яким самооборонівці Фастова пройшли весь шлях Майдану.

Учні шкіл міста декламували вірші з книг «Небесна сотня», «Антологія майданівських віршів» та «Євромайдан. Лірична хроніка». Підтримали патріотичний дух присутніх власними віршами поети-члени літературного об’єднання «Рідне слово», поети Фастівщини Зоя Галущенко, Микола Марченко, Роман Ярох. Теплі слова, з гордістю за сучасну молодь, промовив скульптор, художник, Почесний громадянин м. Фастова Анатолій Древецький.