Відповідно до вимог чинного трудового законодавства, а саме ч. 2 ст. 42 Кодексу законів про працю України, переважне право на залишення на роботі (при скороченні штату у зв'язку із змінами в організації виробництва) та за умови рівної продуктивності праці і кваліфікації мають:

·                   сімейні особи за наявності двох або більше утриманців;

·                   особи, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

·                   працівники з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві/установі/організації.

Дана стаття КЗпП України не визначає підстав для звільнення на відміну від п. 1 част. 1 ст. 40 КЗпП України (у зв'язку зі змінами в організації виробництва).

Однак, у разі звільнення на вищезазначених підставах, вказаних у ст. 40 КЗпП необхідно обов’язково враховувати підстави залишення на роботі, які передбачені ст. 42 КЗпП України.

Про обов’язковість врахування в роботі підстав на залишення на посаді певного працівника зазначив і Верховний суд України у своєму рішенні про відмову в задоволенні касаційної скарги підприємства про залишення наказу про звільнення в силі.

Так, відповідно до обставин справи позивач мав на утриманні 2 неповнолітніх дітей та 19 років трудового стажу, однак був звільнений відповідно вимог за ст. 40 КЗпП України. Підприємство обґрунтувало звільнення працівника різницею у кваліфікації і продуктивності праці. На думку представника підрпприємтва не можна порівнювати при скороченні штату кваліфікацію працівників (інженерів) на всьому підприємстві, натомість підлягають порівнянню співробітники однієї кваліфвікації одного підрозділу підприємства.

Однак Верховний суд роз’яснив у своєму рішенні те, що визначати осіб, які мають переважне право на залишення на роботі, та осіб, які таких переваг не мають, потрібно серед усіх працівників підприємства, які займають таку ж посаду і виконують таку ж роботу на підприємстві, а не лише серед тих, хто працює в структурному підрозділі, в якому працювала звільнена особа.

Таким чином, позовні вимоги про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за результатами судового розгляду були задоволені.