Спадкування - це перехід прав та обов´язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

 

 

Відповідно до вимог ст. 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкоємцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися в наслідок його смерті.

 

Спадкування виникає у випадку смерті фізичної особи або оголошення її померлою у встановленому законом порядку (в такому випадку підставою виникнення спадкових правовідносин є рішення суду, яке ґрунтується на припущенні, що фізична особа (спадкодавець) померла.

 

Однак до спадкоємців померлої особи переходять не тільки її права але й її обов’язки. (наприклад: сплата боргів, відшкодування заподіяної шкоди та ін.).

Відповідно до вимог ст. 1219 Цивільного кодексу України, не входять до складу спадщини права та обов´язки, що нерозривно пов´язані з особою спадкодавця, зокрема:

1) особисті немайнові права;

2) право на участь у товариствах та право членства в об´єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

3)  право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров´я;

4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

5)  права та обов´язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

 

Чинним законодавством України, а саме ст. 1217 Цивільного кодексу України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

 

Так, якщо спадкодавцем укладено заповіт, то пріоритет надається саме цьому виду спадкування. Однак, якщо спадкодавець за життя не уклав заповіту, або ж заповіт визнано не дійсним у судовому порядку, або ж всі спадкоємці за заповітом відмовилися від спадщини, або померли до відкриття спадщини, то спадкування відбувається за законом.

 

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.  Однак, якщо місце проживання спадкодавця невідоме, то місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна.

 

Крім цього, необхідно пам’ятати, що у відповідності до вимог ст. 1270 Цивільного кодексу України передбачено строки для прийняття спадщини, а саме 6 місяців з часу відкриття спадщини.

 

Якщо виникнення в особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття.

 

Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.

Відповідно до вимог ст. 1272 Цивільного кодексу України, спадкоємець, який  протягом встановленого строку не подав заяву про прийняття спадщини, вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або, в сільських населених пунктах, уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

 

У разі, якщо спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини йому необхідно звернутись до суду з позовом про продовження строку на прийняття спадщини та потім із рішенням суду, в якому суд може встановити додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини, звернутись до нотаріуса.

 

Звертатися до суду з подібною заявою можливо тільки на підставі виданої нотаріусом постанови про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину. Саме тому, навіть якщо спадкоємець знає, що не встигне вступити в права спадкування, у зв`язку з втратою документів або з інших причин, потрібно обов`язково написати і подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.