Правові аспекти надання  допомоги постраждалим на місці події особами, які не мають медичної освіти, але мають практичні навички надання домедичної допомоги.

Розпочнемо з того, що собою являє «Домедична допомога».

 

Так, у відповідності до діючого законодавства України, а саме до вимог п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про екстрену медичну допомогу»  домедична допомога – це невідкладні дії та організаційні заходи, спрямовані на врятування та збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров’я, що здійснюються на місці події особами, які не мають медичної освіти, але за своїми службовими обов’язками повинні володіти основними практичними навичками з рятування та збереження життя людини, яка перебуває у невідкладному стані, та відповідно до закону зобов’язані здійснювати такі дії та заходи.

Відповідно до вимог ст. 12 Закону України «Про екстрену медичну допомогу» в Україні є певне коло осіб, які зобов’язані надавати домедичну допомогу людині у невідкладному стані.

До кола цих осіб належать:

·                   рятувальники аварійно-рятувальних служб,

·                   працівники державної пожежної охорони,

·                   поліцейські,

·                   фармацевтичні працівники,

·                   провідники пасажирських вагонів,

·                   бортпровідники та інші особи, які не мають медичної освіти, але за своїми службовими обов’язками повинні володіти практичними навичками надання домедичної допомоги.

 

Наша держава, в особі регулюючих органів, розробляє для таких осіб певні програми навчання, порядок дій в різних форс-мажорних ситуаціях та ін.

          Як наслідок, для таких осіб невиконання їх службових обов'язків щодо не надання першої медичної допомоги призведе до притягнення їх відповідальності, що регламентується вимогами ст. 15 Закону України «Про екстрену медичну допомогу».

 

Так, вказаною нормою закону передбачено, що:

«1. Особи, винні у порушенні положень, у порядку, встановленому законом, несуть дисциплінарну, адміністративну, кримінальну або цивільно-правову відповідальність за:

-                   ненадання без поважних причин на місці події домедичної допомоги або необґрунтовану відмову у її наданні;

-                   ненадання без поважних причин на місці події необхідної медичної допомоги або необґрунтовану відмову у її наданні;

-                   ненадання без поважних причин наявного транспортного засобу для безоплатного перевезення людини, яка перебуває у невідкладному стані, до найближчого до місця події відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги або необґрунтовану відмову у здійсненні такого перевезення;

-                   несвоєчасне надання екстреної медичної допомоги або створення перешкод у її наданні;

-                   невиконання без поважних причин розпоряджень оперативно-диспетчерської служби центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф або бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги щодо надання необхідної невідкладної медичної допомоги пацієнту, який перебуває у невідкладному стані, що загрожує життю такого пацієнта;

-                   необґрунтовану відмову у передачі та прийнятті викликів екстреної медичної допомоги.

2. Відшкодування моральної та матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ненадання відповідної допомоги або неналежного виконання своїх професійних обов’язків медичними працівниками чи іншими особами, у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється відповідно до закону.»

 

Однак, якщо особа, яка відповідно до своїх службових обов’язків повинна мати навички з надання домедчної допомоги та з різних обставин опинилась на місці події де є постраждалий у невідкладному стані, що визначається вимогами  п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про екстрену медичну допомогу», що  невідкладний стан людини - це раптове погіршення фізичного або психічного здоров’я, яке становить пряму та невідворотну загрозу життю та здоров’ю людини або оточуючих її людей і виникає внаслідок хвороби, травми, отруєння або інших внутрішніх чи зовнішніх причин, така особа повинна діяти в межах зазначеного закону.

 

Крім цього, у статті 3 Закону України «Про екстрену медичну допомогу»  визначено, що: «У разі виявлення людини у невідкладному стані, яка не може особисто звернутися за наданням екстреної медичної допомоги, та за відсутності медичних працівників на місці події громадянин України або будь-яка інша особа, які виявили таку людину, зобов’язані:

-                   негайно здійснити виклик екстреної медичної допомоги або повідомити про виявлену людину у невідкладному стані та про місце події працівників найближчого закладу охорони здоров’я чи будь-яку особу, яка зобов’язана надавати домедичну допомогу та знаходиться поблизу місця події;

-                   за можливості надати виявленій людині у невідкладному стані необхідну допомогу, у тому числі шляхом перевезення такої людини до найближчого до місця події відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги чи іншого закладу охорони здоров’я, у якому може бути забезпечено надання необхідної медичної допомоги.

 

Кожен громадянин України або інша особа, які виявили людину у невідкладному стані, мають право звернутися до підприємств, установ та організацій з проханням надати транспортний засіб для перевезення такої людини до найближчого до місця події відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги чи іншого закладу охорони здоров’я, у якому може бути забезпечено надання необхідної медичної допомоги. Підприємства, установи, організації незалежно від форми власності та підпорядкування, фізичні особи - підприємці, а також водії зобов’язані забезпечити безоплатне перевезення наявним у їх розпорядженні транспортом людини, яка перебуває у невідкладному стані, до найближчого до місця події відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги чи іншого закладу охорони здоров’я, у якому може бути забезпечено надання необхідної медичної допомоги.»

 

Слід зазначити, що на сьогоднішній день ст. 8 Закону України «Про екстрену медичну допомогу» зобов'язано диспетчерську службу «швидкої», під час того, як вони отримали виклик, повідомити особу про те, який вид допомоги необхідний для усунення негативних наслідків невідкладного стану здоров'я у постраждалого.

 

Тобто, фактично саме диспетчер повідомляє які заходи необхідної допомоги повинна здійснити особа, яка звернулась із викликом. Саме в цей момент буде доречним повідомити диспетчеру про наявність аптечки та певних навичок у цій сфері.

 

Зауважимо ще такий момент, як надання домедичної допомоги згідно свого визначення, не стосується пересічних громадян, так як надається особами, що за своїми службовими обов'язками зобов'язанні володіти навичками та надавати таку допомогу. Тобто, пересічні громадяни не можуть надавати постраждалому  домедичну допомогу, бо не є цими  спеціально навченими службовими особами.

 

Так, будь який громадянин України повинен надати постраждалому саме необхідну медичну допомогу.

Коло обсягів цієї необхідної медичної допомоги чітко не визначено законодавством України та не роз’яснено перелік дій, що відносяться до цього поняття, окрім вказівок диспетчера «швидкої», і таким чином, фактично обсяг необхідної допомоги складається з:    

1.                виклику швидкої;

2.                зупинці кровотечі;

3.                транспортуванні постраждалого за необхідністю до мед. закладу швидкої допомоги.

Ще одним цікавим та актуальним аспектом надання допомоги є питання про отримання перед початком надання допомоги усної згоди від потерпілого чи його законних представників, що має убезпечити від юридичної відповідальності в подальшому. Насправді ж, згода на медичне втручання вимагається на підставі  ст. 43 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» при застосуванні методів діагностики, профілактики і лікування, яке ми, як пересічні громадяни не здійснюємо.

 

Відповідно до вимог цього ж закону згода не вимагається у разі наявності ознак прямої загрози життю пацієнта і за умови неможливості її отримання від нього самого чи його законних представників.

 

Невідкладний стан людини і є ознакою прямої загрози життю. Тому можна вважати, що в таких обставинах згоду отримувати не обов'язково. Але, з метою убезпечити себе від будь яких негативних наслідків, якщо особа, або її законний представник, перебувають у свідомості, то отримання згоди не буде зайвим.

 

Хоча з іншого боку «медичним втручанням» пересічні громадяни не займаються, а лише надають «необхідну допомогу». Ймовірно, що така допомога не являється «медичною» за своєю суттю.

 

Таким чином запам’ятайте, що навіть з фаховими документами, навичками і аптечками ми є просто особами, що  мають можливість надавати необхідну допомогу особам, які знаходяться в невідкладних станах.

 

Чинним законодавством України передбачено притягнення особи до відповідальності за не надання або неналежне надання допомоги постраждалим.

 

Так, Кримінальним кодексом України передбачено притягнення до кримінальної відповідальності в наступних випадках:

-                     ст. 135 КК України «Залишення в небезпеці», що передбачає завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов'язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.

Потерпілим є особа, яка:

а) перебуває в небезпечному для життя стані;

б) позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану.

 

Небезпечний для життя стан може означати, наприклад, ситуацію, коли особа під час пожежі не може вийти із приміщення, альпініст упав у провалину і повиснув на страховому шнурі, рибалка опинився на крижині або у воді, людина, збита автомобілем, залишилась на проїзній частині дороги. Причини, через які особа потрапила в небезпечний для життя стан (її власна необережна чи умисна поведінка або причини об'єктивного характеру), не мають значення.

Малолітнім визнається особа, яка не досягла 14-річного віку, старим - особа, яка досягла 75-річного, а хворим - інвалід, вагітна жінка, особа, яка отримала серйозні травми чи отруєна, інша особа, хворобливий стан якої встановлено відповідними документами або через інші причини, і він (стан) є явним.

 

Іншим безпорадним станом можуть бути визнані втрата особою свідомості, перебування її у стані наркотичного, токсичного чи тяжкого алкогольного сп'яніння, у стані паніки, викликаної, скажімо, пожежею, повінню, зсувом, іншою стихією, або у стані, коли людина фізично не в змозі виправити ситуацію, в якій вона опинилась (наприклад, беззбройна людина, яка знаходиться під охороною, опинилась наодинці з озброєним нападником).

-                     ст. 136 КК України «Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані», що передбачає ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан особи належним установам чи особам, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження.

Тут ключовим аспектом є те, що наша обізнаність та наявність медичної аптечки включають нас до категорії осіб, які мають можливість надавати необхідну допомогу, і значить за законом ми зобов'язані це робити, а якщо не робимо цього без поважних причин, то як наслідок, можемо бути притягнуті до кримінальної відповідальності.

 

На сьогоднішній день найпоширенішими випадками практики притягнення осіб до кримінальної відповідальності за фактами ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані є притягнення водіїв, які не допомогли постраждалим в ДТП, які знехтували своєю можливістю викликати швидку та залишили потерпілих в небезпеці. 

 

Тож в ідеалі, якщо ви побачили людину у невідкладному стані, вам потрібно зателефонувати «103», докладно розповісти диспетчеру про обставини (дихає, не дихає, кров та ін.), повідомляєте диспетчера про те, якимиволодієте, про наявність аптечки та задаєте питання про те, що ви повинні зробити далі та беззастережно виконуєте вказівки диспетчера. Це все, що ви можете зробити до приїзду карети «швидкої».

 

Однак, було б бажано відразу в момент виявлення такої особи не тільки телефонувати до «швидкої», а й одночасно звернутись до перехожих із запитанням/проханням/а у деяких випадках і криків: «Чи є медпрацівники?», «Чи є особи, які зобов'язані за службовими обов'язками надавати допомогу?» А тоді вже  самому приступати до рятування.

 

Якщо ж розглядати зворотню ситуацію, якщо ви надавали необхідну допомогу, і перестаралися але так би мовити «обійшлося», не було прямого масажу серця, то будьте готові відповідати за фактом завданої вашою допомогою шкоди.

 

Наявність або відсутність у вас згоди постраждалого – буде мати значення лише в ракурсі з’ясування насильницького чи ненасильницького характеру нанесення тілесних ушкоджень постраждалому.

 

Погодьтеся, навіть якщо хтось не проти, щоб ви йому «відірвали вуха, чи зламали ніс» – це не означає, що у правоохоронних органів до вас  не виникне  жодних питань.

 

Хороша ж новина полягає в тому, що у випадку перевищення меж необхідної допомоги (затампонували рану, вставили дихальну трубку, наклали шину, навіть, ввели декомпресійну голку) адвокат завжди зможе довести наявність обставин, які можуть звільнити вас від кримінальної відповідальності в цьому випадку.

 

Так Кримінальним кодексом України передбачено дві такі обставини, а саме:

-                     крайня необхідність (ст. 39). Тобто, ваші дії - це вимушене заподіяння шкоди здоров’ю людини з метою усунення загрожуючої небезпеки життю, якщо вона в даній обстановці не могла бути усунена іншими засобами і якщо заподіяна шкода здоров’ю є рівнозначною або менш значною, ніж шкода життю, що була відвернена або ж ваша дія чи бездіяльність, яка заподіяла шкоду здоров’ю потерпілого, була вчинена в умовах виправданого ризику для збереження життя потерпілого, або великої кількості життів.

-                діяння, пов’язане з ризиком (ст. 42). Тобто, ризик визнається виправданим, якщо мету, що була поставлена, не можна було досягти в даній обстановці дією, бездіяльністю, не поєднаною з ризиком, і особа, яка допустила ризик, обґрунтовано розраховувала, що вжиті нею заходи є достатніми для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам.