Фастівський міський голова Михайло Нетяжук і голова Фастівської районної ради Геннадій Сиваненко, заступник голови райради Володимир Куценко, депутат районної ради Василь Сулима, водій Євгеній Ступак 30 грудня, після закінчення бюджетних сесій районної та міської рад, вирушили у непросту поїздку - в зону антитерористичної операції. Із ризиком для життя змогли подолати відстань у тисячу кілометрів і доставити гуманітарну допомогу на фронт.
Почалося з того, що підприємець Віктор Мялик придбав за власні кошти мікроавтобус. Машина потребувала деякого ремонту, до якого долучилися підприємства «Агро-Союз» та ТОВ «Клесівський кар’єр нерудних копалин». Спільними зусиллями автомобіль довели до ладу, придбали новий стартер, а фастівський художник Микола Писарюк за власний кошт розмалював, надавши йому справжнього воєнного – «камуфляжного» - вигляду. Для передачі машини, а заодно й новорічних подарунків, 128-ій окремій гірсько-піхотній бригаді й виїхала у передостанній день минулого року спільна фастівська міськрайонна делегація до Дебальцевого.
Гуманітарну допомогу військовикам теж збирали разом – місто й район. Жителі Фастова передали на передову блоки цигарок, чай, каву, домашні заготовки. Дбайливо підготували провіант на новорічний стіл: м'ясо, рибу, ковбаси і навіть …олів’є. Не забули й про «Шампанське». З волонтерського Центру допомоги військовослужбовцям у зоні АТО передали дві маскувальні сітки і продукти харчування. Ініціативна група у складі депутатів районної ради Валерія Єременка, Володимира Куценка та Василя Юр’єва, вже добре відома у районі своєю волонтерською діяльністю, підготувала військовикам медикаменти, теплі речі, домашні заготовки. Благодійний фонд народного депутата України Руслана Сольвара «Разом у майбутнє» теж доєднався до відправки необхідного на фронт, передавши туди два ящики медикаментів.
Зимова дорога завжди складна. І випробування для наших волонтерів почалися вже під Борисполем – довелося міняти колесо. До Дебальцевого їхали через Ізюм, Артемівськ, Слов’янськ. Певно ж, надовго запам’ятаються їм передноворічна і новорічна ночі із тридцятиградусним донбаським морозом, обледеніла дорога, замети на ній. І блокпости, багато блокпостів, на кожному із яких залишали хлопцям-фронтовикам новорічні подарунки. Якщо зустрічалися діти, їм теж вручали подарунки від Діда Мороза з Київщини. Ті брали і дякували, а ще завзято кричали: «Слава Україні!». Дітлахам із Чорнухіного, що на Луганщині, дісталися не тільки ласощі, а ще й рукавички і тепленькі шарфики із українською символікою.
Без щему у серці неможливо дивитися на фотознімки, які вже після поїздки показав Володимир Куценко. На них – страшний відголос війни: підірвані мости, зруйновані будинки, покинута техніка, вирубані лісосмуги. Втім голова райради Геннадій Сиваненко, а він вдруге в зоні АТО, під час розповіді про поїздку зауважив, що порівняно із побаченим у вересні багато що змінилося. Зокрема, у розташуванні АТО стало значно більше важкої техніки, покращилися умови захисту солдатів – з’явилися окопи, бліндажі.
Прийшов час розповісти про мить зустрічі нашої делегації із солдатами 128-ої окремої гірсько-піхотної бригади, що дислокується у Мукачевому. Окрім наших земляків із Фастова, Червоної Мотовилівки та Мотслобідки, у бригаді служать хлопці з Києва, Одеси, Донецька, Луганська… Як вони самі розповідали, у ній географічно представлено половину України. Фастівські волонтери виявилися для вояків несподіваними гостями, бо хто ж їх очікував за якусь мить до Нового року, та ще й у такий морозище? А ще коли дізналися, що у складі делегації два голови і депутати районної ради, то дехто не повірив: «Що, сам мер міста приїхав? Та наш не те що не приїжджав, а й навіть не зателефонував жодного разу». Вдячними залишилися фронтовики за готовий до роботи у воєнних умовах автомобіль, теплі речі та продукти. І, звичайно ж, за новорічні ялинки, які нагадали їм про затишок домашніх осель. Заявили, що без волонтерської допомоги важко уявляють своє життя-буття, особливо у перші місяці війни. А наші земляки, як от Олег Кужель із Червоної Мотовилівки та Олександр Сметана з Мотовиліської Слобідки, та ще четверо фастівчан, ще й горді за те, що у рідних краях про них пам’ятають і допомагають, чим можуть. За новорічний стіл – землякам окрема подяка. Хіба могли хлопці уявити у своєму бліндажі справжнісіньке новорічне олів’є? А ще розчулили вояків дитячі листи, які делегацією передав на фронт голова міськрайонної організації воїнів-інтернаціоналістів Леонід Балашкевич. Солдати стверджують, що ці теплі послання миру, тепла і любові допомагають, вселяють віру в перемогу. Володимир Куценко розповідав, що дуже незвично бачити сльози на очах бородатого сорокарічного чоловіка у мить, коли він читав листи і розглядав у них малюнки.
Встигли солдати 128-ої бригади і волонтери із Фастова за святковим столом у бліндажі під Дебальцевим тільки провести старий 2014 рік, а от зустріти новий 2015-ий не змогли. Прийшло повідомлення про початок артилерійського обстрілу, тож довелося терміново покидати лінію фронту і зустрічати Новий рік у тісному волонтерському колі далеко від домівки вже на виїзді з Донеччини.
Так сталося, що не обійшлося без прикрих пригод й на зворотній дорозі додому. Під Харковом машину наших земляків зупинив водій автобуса, що йшов з Одеси через Київ до Донецька, і попросив допомоги – в однієї із пасажирок стався серцевий напад. Навіть сьогодні, коли вже минуло два тижні, Геннадій Сиваненко розповідає, не приховуючи свого хвилювання, про те, як довелося робити штучне дихання і буквально повертати до життя молоду дівчину.
Розмова з людьми, які щойно повернулися з території, де щогодини-щохвилини відчутне дихання війни, вкотре спонукала ой які нелегкі роздуми. Зізнаймося, що кожен із нас бодай подумки щодня шукає відповідь на запитання, хто винен у біді, яка так несподівано трапилася з Україною. Як допомогти, чим зарадити? Добром, допомогою тим, кому сьогодні дуже важко – нашим захисникам. Іншого шляху немає. Так, певно ж, було і в часи Великої Вітчизняної. Бо війна – це свого роду чистилище. Пройде час, стихне біль, спадуть пристрасті, і ми зрозуміємо головне: хто був у ній справжнім. На жаль, сьогодні війна триває. Тож кожен, хто хоче і може допомогти фронту, має це робити.

За матеріалами Фастівської міськрайонної газети «Перемога» (журналіст Зоя Зінов’єва)