Бійці – хто поранений, хто вже демобілізований – потроху повертаються з війни. Їхній новий світогляд – зовсім інакший, ніж їхні ж вчорашні переконання. Також цілком відрізняється цей світогляд від повсякденного тутешнього. Віднині вони сприймають все, що відбувається навколо них, з особливим болем. Ці хлопці, можливо, самі ще до кінця не збагнувши, що відбулося, принесли в наше з вами мирне життя, окрім печалі, ще й непомірну відповідальність за майбутнє.

Таке їхнє, цих наших хлопців, нове світосприйняття людям старшим нагадує юність, змушує передивлятися давні фотографії. А ще з цією війною всі ми дещо зрівнялися у віці. Молоді гинуть, молодших хоронимо... Так є, дійсно, хтось із них – повернувся, хтось – ні. Втім, головне: ці наші хлопці хочуть жити на землі, на землі своїй. Картоплю садити, цибулю, дерева, зводити нові будинки, зрештою – будувати мирне життя. Як до війни. А ще вони відтепер мають зброю, насамперед – душевну зброю Справедливості в своїх серцях. І є розумним з ними спілкуватися, прислухатися до цієї їхньої новітньої правди. Тож прислухаймося до голови громадської організації «Асоціація учасників бойових дій та учасників АТО» Юрія Солов’я.

 

- Юрію, розкажіть, будь ласка, про діяльність вашої організації.

- Вона створена на початку цього року. Її засновниками є бійці розвідувальної роти 72-ї Окремої механізованої бригади, бійці 25-ї бригади «Київська Русь» та учасники бойових дій на сході України. Головною метою діяльності нашої організації є реалізація та захист прав і свобод учасників бойових дій та учасників АТО, задоволення їхніх суспільних, економічних, культурних, екологічних та інших інтересів. Серед членів керівного складу організації є як учасники бойових дій, так і люди, котрі переймаються проблемами атовців. Зрозуміло, що зараз час реформ, тому й спектр питань, які вирішує Асоціація, постійно поповнюється новими проблемами і загальнодержавного, й місцевого рівнів. Хочу підкреслити: «Асоціація учасників бойових дій та учасників АТО» є саме громадською організацію, а не стихійним волонтерським об'єднанням. Ми не збираємо кошти на приватні рахунки, а проводимо всі операції безпосередньо через наш рахунок і регулярно звітуємо про свою діяльність. Асоціація постійно веде інформаційну та консультативну кампанію щодо всіх актуальних питань для учасників бойових дій і тих, хто потенційно ними може стати. Тісно співпрацюємо із нашим військкоматом, насамперед, із його очільником – підполковником Сергієм Міщенком, із Фастівською районною держадміністрацією, її головою Євгенієм Липовченком. Користуючись нагодою, від імені нашої організації хочу висловити їм щиру подяку за розуміння й допомогу у вирішенні багатьох наших проблем.

- Які з найголовніших завдань Асоціації Ви як її очільник виокремили б?

- Зараз пріоритетом у нашій роботі є всебічна допомога, інформування та консультування воїнів стосовно оформлення статусу учасника бойових дій, у тому числі тим, хто пішов на фронт добровольцем. Також контролюємо забезпечення з боку влади обов’язкового соціального пакета учасника бойових дій та членів його сім’ї, наприклад, працюємо над актуальною проблемою отримання земельних ділянок воїнами АТО. Займаємося безпосередньо питаннями реабілітації та лікуванням бійців, сприяємо тому, щоб наші герої отримали заслужені ними нагороди. І, звичайно, здійснюємо юридичний супровід всіх конкретних питань, з якими стикаються учасники бойових дій.

- Тобто у вашої організації є своя юридична служба?

- Так, в особі нашого місцевого юриста Сергія Горковенка. Він також супроводжує інформаційну кампанію щодо діяльності Асоціації. В першу чергу, зробили свою інформативну базу. Раніше про місцевих учасників АТО треба було збирати інформацію з різних джерел. Зараз налагоджено впевнений зв’язок із кожним з них, з їхніми родинами, сім’ями тих, хто ще не повернувся з війни. Насамперед допомагаємо родинам тих, хто загинув. А проблеми в атовців, я б сказав, більше все ж всеукраїнського характеру. Наприклад, ще донедавна у хлопців навіть не було документів, які б свідчили про їхню участь у бойових діях на Донбасі. Потім, отримуючи їх поступово, вони просто не знали, куди із цими документами йти. Зараз уже по-іншому, «машина запрацювала». Практично щодня надходять документи з батальйонів, з бригад, із кожного підрозділу, з медичних установ, де лікуються чи лікувалися бійці. А вже, розуміючи суть питань щодо оформлення цих документів, повторюся, кожного з фастівських учасників АТО, наша організація намагається допомагати їм в юридичному плані на місцевому та інших рівнях, наприклад, тісно співпрацюючи безпосередньо із Міністерством оборони України.

– А чи отримують сьогодні бійці АТО земельні ділянки, які їм мають виділятися за законом?

– Ми вирішили, що трохи зачекаємо з їх отриманням. Хтось із «наших» ходив владними кабінетами, довідки збирав, але дійшов, врешті-решт, висновку, що ще не час для цього процесу. Справа в тому, що досі не існує остаточного Державного земельного реєстру по країні, області, району. Буде повний реєстр – за законом і запитаємо, будемо вибирати ділянки, якнайбільше придатні для будівництва, приватного господарювання. Тільки так. Щоб сьогодні хлопців не обдурили – от там суха земля, а там за ділянку, наприклад, судяться треті особи. Погодьтесь, хлопці заслуговують на краще. Тому давайте трохи пізніше про це.

– «Асоціація учасників бойових дій та учасників АТО» займається реабілітацією бійців, їхнім подальшим лікуванням. Як це відбувається в нелегких соціально-економічних умовах сьогодення?

- Зараз створюємо фактично свій невеличкий реабілітаційний центр. Здійснюємо цей проект разом із владою міста. Є приміщення близько до центру міста, потрібен капітальний ремонт. Наразі вирішуємо прості проблеми – від пошуку меблів до пошуку медикаментів. В подальшому нам на волонтерських началах будуть допомагати найкращі місцеві лікарі. Є, врешті-решт, також певні домовленості з людьми, які фінансово готові підтримати цей проект. Попереду ще багато такої роботи – організаційної, її треба робити, і, впевнений, влада і фастівчани нам допоможуть. До речі, всім небайдужим до долі місцевих учасників АТО, всім, хто хоче їм допомогти, взагалі, тим, хто зацікавився діяльністю Асоціації, повідомляємо наші контактні телефони: +38 (093) 110 36 22 (ЛАЙФ), +38 (098) 667 05 58 (КИЇВСТАР). 

– Відчувається, зважаючи на «молодість» вашої організації, головна робота Асоціації – попереду. Успіхів і добрих людей на її подальшому шляху! І логічно було б розповісти нашим читачам про очільника «Асоціації учасників бойових дій та учасників АТО», тобто саме про Вас, Юрію. Давайте спробуємо це зробити.

– Народився я в 1979-му році. Вчився у другій школі. Потім – як багато з того покоління  – «рвонув на Київ». Не вступив туди, куди хотів, тож почав працювати будівельником. Потім – армія. Крим, штурмова бригада. Після армії пішов в міліцію. У столиці дослужився до прапорщика загону спецпризначення. Після акції «Україна без Кучми!», у 2001-му році, коли нас примушували фактично протистояти законним вимогам її учасників, свідомо залишив лави МВС. Дещо для себе зрозумів. Тобто, маючи непогані кар’єрні перспективи, я тоді сказав Системі: «Ні!». Після чого довго працював просто – «по дереву». По червоному дереву. Столяром. З часом закінчив наш Фастівський технікум за спеціальністю «інженер-технік». А коли вибухнув Євромайдан, відразу кинувся туди. У березні минулого року, коли розпочалася війна, пішов до військкомату, не очікуючи на повістку. Пішов туди одинадцятого числа, а вже двадцятого опинився в розташуванні 72-ої бригади. Був призначений снайпером у підрозділ розвідки.

– А потім - Донбас… Я знаю, що Ви були серед безпосередніх визволителів Маріуполя.

– Так. Але спочатку наш підрозділ укріплював кордон між Донецькою та Запорізькою областями. Там було складно – з амуніцією, з провізією, яку отримували лише двічі на місяць. Проте там нас підтримувало місцеве населення. Хто чим міг – консервацією, овочами, яйцями. До речі, там тоді не всі місцеві мешканці усвідомлювали, що розпочалася війна за Україну, за мир на їхній території. Згодом до переважної більшості прийшло розуміння, що ми – їхні захисники, захисники їхнього спокою, їхніх дітей, їхніх осель. Чим ближче до кордону з Росією, тим менше ставало цього розуміння у тамтешніх мешканців. Потім уже розпочалася справжня війна і безпосередньо для мене. Тоді, коли Маріуполь був взятий «у кільце». Вже у середині червня я брав участь у звільненні цього міста, а потім – Новоазовська. Після чого наш підрозділ перекинули в Луганську область. Ось там зрозумів, що таке «путінщина»: люди місцеві – зомбовані до краю. Окрім бойових дій, доводилося займатися – через спілкування з населенням – функціями українських і телебачення, і радіо, трансляція яких чомусь відсутня у тій місцевості. Мав якось переконувати місцевих, що, окрім України, у них немає іншої Батьківщини. В селах було легше, там ще розмовляють українською, а в містах у донбаських людей вже зовсім інший менталітет. Але більше часу, звичайно, віддавали бойовим діям. І ще одне. Поруч зі мною завжди були наші фастівські хлопці. Звичайно, разом всі ми й трималися! Отак свій біля свого завжди відчували немов стіну за спиною. Це просто й зрозуміло. Давайте сьогодні без прізвищ, бо як когось забуду – нечесно буде.

- Я знаю, Вас поранили саме на Луганщині…

- Так, під Червонопартизанськом, другого липня. Підрозділ потрапив у засідку до чеченців. Бій був жорстоким, втім, відбилися своїми силами, не викликаючи допомогу. Тоді поранили дев’ятьох наших хлопців. Я особисто «спіймав» пулю в голову. Назавжди запам’ятаю, як довго діставалися Одеського військового госпіталю. Спочатку довелося «пройти» двісті п'ятдесят кілометрів на БТРі, фактично голим полем, потім – вертольотом до Запорізької області, лише після цього - літаком до Одеси. У багатьох розпочалося загнивання ран… У госпіталі я провів понад двадцять днів. Дякую всім медикам – фельдшерам та лікарям 72-ої нашої бригади, всім іншим. Без них просто світу Божого не бачив би зараз. Ще величезна подяка і фастівським, й іншим волонтерам. Без зайвої патетики скажу: без них відновлення армії не відбулося б. А ще подяка від всього серця нашим дітям, які висилали нам свої подарунки, малюнки, віршики. Для солдатської душі ті листи та ящички були зрідні молитви, багато хто з бійців не ховав своїх сліз, коли їх отримували.

– Лише кілька слів про наступне: перемир’я справді вплинуло на якісне переоснащення нашої армії? І таке ще питання часто виникає у тих, хто в тилу: чому не можемо наразі піти «напряму» й фізично ліквідувати ці ДНР-ЛНР, чого не вистачає для остаточного знищення бандитських угрупувань?

– Багато ще чого не вистачає. Треба бути обережними як із висновками, так і з діями. Ми ж на Донбасі не з місцевим населенням воюємо. Ми воюємо з однією із найміцніших армій світу. Повторюсь, я в засідку потрапив до чеченців. Не до шахтарів, не до «кримінальних елементів». Там дуже багато російських вояків, їхньої бойової техніки. Фактично триває воєнний конфлікт із Росією. Про це треба кричати нашій владі на весь голос на всіх вулицях світу. Час, справді, сказати цю правду на весь світ – чим швидше, повірте, тим краще. Бо треба розуміти – з нашого боку зараз на Донбасі гине цвіт нації, не побоюся такого порівняння. Тому в кілька разів має підвищуватися відповідальність тих, хто «в тилу», особливо владних керманичів будь-якого рівня. От якраз, впевнений, ті, хто повернувся з фронту, і мають право постійно реагувати на деякі не адекватні реаліям дії влади. Згуртовуючись у такі організації, як наша, їм легше доносити свою правду в цей світ. І ще таке: думаю, це далеко не останнє інтерв’ю бійців АТО для «Перемоги», з героями війни треба спілкуватися якомога частіше, їм, повірте, є що розповісти землякам.

- Дякую за щиру розмову. І обіцяємо: таке спілкування буде постійним.

 

Роман ЗІНОВ'ЄВ, Фастівська міськрайонна газета "Перемога"