А потім у столиці вибухнув Євромайдан! Михайло неодноразово брав участь в обороні Майдану та наметового містечка. 18 лютого 2014 року разом із побратимами пішов на штурм Верховної Ради. Тоді, як пам’ятаєте, міліція влаштувала жорстокий розгін демонстрантів, застосувавши отруйний газ. Михайла тоді «зачепило»: надихавшись тим газом, він забіг у найближче печерське подвір’я і лише завдяки цьому не потрапив до міліції. Після перемоги Майдану вступив до лав Самооборони Майдану Фастівщини. Як зараз згадує Михайло Коваль, тоді була ціла купа планів щодо оновлення фастівського громадського життя-буття. Але, немов грім серед ясного неба, наприкінці лютого вибухнула звістка про анексію Криму російськими окупантами. 17 березня минулого року Михайлу прийшла повістка із військкомату з наказом з’явитися на десятиденну перепідготовку. А вже наступного дня нашого героя направили до роти розвідки 72-ої окремої механізованої бригади. Разом із Михайлом у цей підрозділ потрапили також Віталій Циганков, Юрій Соловей, Тимофій Рудяк та інші фастівчани.

Після нетривалої перепідготовки роту було направлено безпосередньо до зони бойових дій на Донбас. Михайло пригадує, як на Донеччині, біля села Степанівка, потрапили під обстріл російсько-сепаратиської зграї. Тривалий час довелося «цілувати землю», хлопці буквально не могли виповзти з-під мінометного і танкового вогню. Потім здогадалися, що хтось корегує вогонь противника з нашого боку. Ситуація змінилася на краще лише тоді, коли бійці цієї ж роти таки знайшли й ліквідували корегувальника, яким виявився місцевий селянин.

На початку зненавидженого українськими воїнами перемир’я підрозділ отримав розпорядження не відповідати на провокаційні обстріли, які велись із території Росії. А в цей час їхню позицію постійно обстрілювали ворожі і САУ, і «Гради», і міномети. Михайло Коваль згадує:

- У місті під час обстрілу «Градами» принаймні є можливість спробувати сховатися за будинками, а ось у відкритому полі на таке й сподіватися годі. Сорок снарядів накриває до шістнадцяти соток землі за декілька секунд, і, якщо залп простої артилерії чути заздалегідь, то «градівський» - безвучний. Звук «прилітає» фактично вже із снарядами. Тепер уявляєте, які вони небезпечні, особливо в голому степу?! Відчуття, які виникали під час тих обстрілів, повірте, не забути ніколи. І ще тоді таке вразило. Місцеві жителі допомагали сепаратистам укріплювати окопи та бліндажі, хоча їхні будинки нещадно обстрілювали саме з того боку. Чомусь тоді ясно навіть дзвеніли у мозку тарасові рядки: «Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями, бо москалі — чужі люде, роблять лихо з вами».

...Влітку минулого року Михайлу «випала» ротація, яку він провів разом з іншими побратимами у Мелітополі. Після чого був направлений знову на передову, до Волновахи, де зустрів ще одного фастівчанина - Юрія Пустовія.

- Під час бойових дій різне траплялося, часом було дуже небезпечно, - згадує Михайло. - Інколи для виявлення місцезнаходження сепаратистів довелолося разом із побратимами бути фактично «приманкою».

А 18 березня цього року Михайло Коваль був демобілізований. Але війна для нього не закінчилася. Він вступив до міськрайонної громадської організації «Асоціація учасників бойових дій та учасників АТО» й активно допомагає хлопцям, які залишились там, на війні. Постійно бере участь у місцевих різноманітних заходах, присвячених АТО та нашим героям. А головне, зараз присвятив себе волонтерській діяльністі, постійно їздить із допомогою до бійців в зону проведення антитерористичної операцій.

– Сам «пройшов» це, знаю, наскільки важкувато хлопцям на війні без допомоги рідних, друзів, незнайомих нам фастівських патріотів, - каже Михайло Коваль. - Тому висловлюю вдячність Фастівському міськрайонному центру допомоги військовослужбовцям у зоні АТО за своєчасно надані військову форму, берци, продукти, засоби гігієни та продукти харчування, інше. А також – нашій армії: за такі «прекрасні» автомати «не першої свіжості», бронежилет і взуття, власне, за те, що вони не розсипались у перші ж дні моєї служби в АТО. Я завжди знав, що наша влада не дасть нам загинути з порожніми руками в зоні бойових дій (посміхається). Але – не настільки ж... Мені прикро, що в такій святій країні як наша, бійцям-патріотам держава не в змозі надати хоча б мінімум необхідного для служби в армії, щоб вони могли достойно захищати не словом, а ділом свою Батьківщину. Тому остаточно вирішив, що спробую змінювати життя на краще. Хоча б у Фастові. Треба остаточно завадати нинішній владній Системі наживатись на звичайних громадянах і розпочати будівництво вільного, відкритого суспільства! І розпочинати треба саме з міста, села, в якому живеш. Також прошу всіх побратимів та фастівчан долучитися до діяльності МГО «Асоціація учасників бойових дій та учасників АТО». Бо війна підказала один у полі - не воїн, а ось разом ми - сила!

 

За матеріалами Фастівської міськрайонної газети "Перемога"

 

Сергій Горовенко

Фото люб’язно надано МГО «Асоціація учасників бойових дій та учасників АТО»