29 січня 1918 року на залізничній станції поблизу селища Крути (130 км на північний-схід від Києва) стався бій між 4-тисячною більшовицькою армією Михайла Муравйова та 300-ми київськими студентами, які захищали підступи до Києва. Більшість українських добровольців були членами молодіжного Братства українських самостійників Юнацької школи імені гетьмана Богдана Хмельницького та Студентського куреня Українських січових стрільців - переважно студенти Київського університету, політехнічного інституту та гімназисти. Бій тривав 5 годин. Всі студенти загинули. У перебігу військових дій цей бій вирішального значення не мав, - та у свідомості багатьох він набув особливого значення завдяки героїзму української молоді, яка загинула в нерівному бою біля Крутів. Після підписання Брестського миру, який замінив владу більшовиків на австрійців та німців, 19 березня 1918 року в Києві відбувся урочистий похорон на Аскольдовій горі 28-ми полеглих у бою під Крутами бійців. Існувало багато версій, чому сталися трагічні події під Крутами. У загибелі студентів звинувачували керівництво українських збройних сил, яке кинуло їх напризволяще перед загрозою сильного і небезпечного ворога. 

Тіла загиблих Героїв були перевезені до Києва і поховані на Аскольдовій могилі – старовинному кладовищі на Дніпровському схилі. На похороні голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, Героями, а поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинкові вірш «Пам'яті тридцяти». Після цього про подвиг молодих переможців забули на більш ніж 70 років, а їхні могили в радянський час були зруйновані.

  Десятиріччями історія бою або замовчувалася, або обростала міфами і вигадками, як у закордонній, так і у вітчизняній історіографії.

  Саме бій під Крутами, незважаючи на те, що він завершився військовою поразкою для Української Народної Республіки, на довгі часи став для патріотів України прикладом героїчного подвигу в ім’я України та її незалежності. Подвиг крутянців навчає, що свобода і доля України залежать від готовності кожного українського громадянина поважати і захищати інтереси своєї країни.

Ця битва стала символом героїзму та відданості Українській державі й національній ідеї, а її дата – 29 січня 1918 року – днем національної трагедії.