Глава держави разом з учасниками АТО, головою Верховної Ради Володимиром Гройсманом, Прем’єр-міністром Арсенієм Яценюком, головою Київської міської державної адміністрації Віталієм Кличком, представниками Кабінету Міністрів, Адміністрації Президента, громадськості поклав квіти до Пам’ятного хреста Героям Крут на Аскольдовій могилі.

Після встановлення квіткової композиції зі стрічкою  в національних кольорах з написом  «Героям Крут від Українського народу» до підніжжя пам’ятника учасники церемонії вшанували героїв Хвилиною мовчання.

Урочисто лунав Державний гімн України. Воїни Почесної варти відсалютували з особистої зброї шістьма залпами та пройшли урочистим маршем.

 

Виступ Президента під час Уроку Мужності для ліцеїстів Київського військового ліцею імені Івана Богуна та курсантів вищих військових навчальних закладів  з нагоди вшанування пам’яті Героїв Крут

Дорогі ліцеїсти!

Панове майбутні високодостойні офіцери!

Скоро вже виповниться 100 років з дати легендарного бою під Крутами у нашій ще тодішній війні за свободу та незалежність України, яку вже навіть у нашій державі у сучасні часи багато хто з істориків з якоюсь сором'язливістю, якоюсь езоповою мовою називає українсько-більшовицькою або й взагалі громадянською. Насправді то була війна проти України, яку розв’язала Росія і в червоній, і в білій своїх іпостасях.

Історія іноді нагадує біг по колу. Підтвердженням, як мало що змінилося в цій частині Європи, стало нещодавнє публічне зізнання очільника Росії, який заявив, що він і досі не визнає того кордону, який у 1918 році при розпаді імперії було проведено між Україною та Росією. І який вже тоді був, до речі, міжнародно визнаним.

Який же сильний фантомний біль: століття минуло, а втрачене й досі не дає покою Росії. Та імперська сверблячка створює безпосередню загрозу національній безпеці України і безпеці кожного українського громадянина. Тому за моїм дорученням було ініційовано обговорення цієї російської заяви в Раді Безпеки ООН. Благо, що 177 країн проголосували за Україну як члена Ради Безпеки ООН і з 1 січня 2016 року Україна має абсолютно інші можливості для захисту своїх національних інтересів і глобальної безпеки в Раді Безпеки ООН.

Взагалі вбачаються чіткі історичні паралелі між подіями початку 1918 року та реаліями сьогоднішнього дня. Тоді, як і тепер, Росія не могла змиритися з існуванням самостійної України. Як в той час, так і зараз йде «гібридна» війна. От деякі спільні ознаки: невизнання країною-агресором факту своєї агресії, міф про громадянську війну, брехлива пропаганда, створення маріонеткових «республік», підтримка «п’ятої колони» в Україні тощо.

Щоправда, в той час ситуація була куди гіршою! На початку січня 1918 року червоні російські війська окупували Харківську, Катеринославську та Полтавську губернії і розгорнули наступ на Київ.

Під командуванням Антонова-Овсієнка до 30 тисяч більшовиків прямували на нашу столицю залізницею Харків-Полтава-Київ. А з північного сходу у напрямку Курськ-Бахмач-теж Київ наступав загін Муравйова. Напередодні бою російські сили в районі Крут нараховували до шести тисяч солдатів та матросів.

Проти них, за словами видатного нашого письменника та публіциста Євгена Маланюка, "стало до боротьби 600 українських вояків: 40 гайдамаків, 250 стрільців і 300 юнаків, причому на кожного вояка української армії припадало по 40 набоїв. Тоді як ворог мав необмежений запас амуніції, артилерію і броньовані поїзди".

До майбутніх кадрових офіцерів з Київської військової школи імені Хмельницького приєдналася й ота легендарна Перша сотня Помічного Студентського куреня імені Січових Стрільців. Вона складалася із студентів Київського університету Святого Володимира, Українського народного університету та учнів старших класів гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства.

Вони "книжки змінили на гранати... щоби з огню творити славний час".

І хоча бій закінчився організованим відступом українських частин, вони затримали ворога на довгі чотири дні. Тим самим виграли час, протягом якого Центральна Рада встигла укласти Брест-Литовський мир. А той договір, прошу зауважити, означав міжнародне визнання української незалежності і наших кордонів, з чим вимушена була де-юре і де-факто погодитися навіть Росія.

"Здавалося б, - писав Маланюк в статті, присвяченій сорокаріччю бою під Крутами, - що висилка незаправленого в боях Студентського куреня на таку загрозливу ділянку фронту була мілітарним абсурдом. Не диво, що крутянських воїнів називали "лицарями абсурду". Та цей «абсурдний» бій невеличкої горстки проти цілої орди мав для дальшого ходу української революції, в її національно-державному аспекті, епохальне значення… Він став українською національною Голгофою, від якої струснулося сумління всіх прошарків населення України. Отже, з прикрої і болючої мілітарної поразки Крути стали джерелом національної непереможності, давши приклад самопосвяти на жертвеннику нації".

Розлючені великими втратами, червоні закатували і стратили 27 студентів, які під час відступу у темряві потрапили в полон. Гімназист Григорій Пипський перед розстрілом почав співати гімн «Ще не вмерла Україна»… Це намагалися відтворити в ролику, який ви побачили перед початком моєї лекції. Інші студенти підхопили той спів. Тіла страчених поховав місцевий священик на сільському кладовищі.

І лише в березні, після нетривалого відновлення української влади, героїв перепоховали на Аскольдовій могилі. "Ця могила, - писала тоді одна із київських газет, - лишиться на віки полум'ям віри… Будуть приходити до неї старі й малі, щоб відживитись тим святим вогнем ентузіазму, який палатиме тут під камінним хрестом. Вона буде тим дзвоном, який взиває живих, не дасть спинитись, не дасть забути. І коли життя зітре з пам'яті сучасника ці дорогі обличчя наших братів, коли прийдуть нові люди... вони пам'ятатимуть, що тут лежать ті, які віддали все, що мали, молодість, щастя й життя за волю України. Від року до року сюди будуть приходити, тут будуть молитися, тут будуть складати братську присягу ті, що матимуть переступити поріг життя".

На жаль, цей прогноз збувся лише після 1991 року, коли відновилася наша Незалежність.  До того ж радянська влада пильно стежила за цим місцем, а лояльні громадяни здебільшого і не підозрювали про існування таємної могили. ЇЇ відвідання було справою поінформованих та мужніх. Як от легендарного шістдесятника Івана Дзюби, що написав передмову до цієї книжки документів та спогадів про Крути, яка от тут переді мною, і яку я залишу для вашої бібліотеки.  

29 січня 1968 року він з товаришами насмілився покласти на Аскольдову могилу вінки. "Був лютий мороз, лежали метрової висоти замети снігу, і навколо не було ні душі, - згадує Іван Михайлович. -  Але, видно, пильне око не дрімало. Наступного дня крім густих слідів відомих чобіт вже нічого там не побачили".

25 років незалежної України, які ми будемо відзначати у серпні, - яскравий доказ, що жертовність тих хлопців була недаремною.  І кожного року 29 січня туди дійсно приходять люди. І я щойно звідти. І вдячний, до речі, священикам і парафіянам Миколаївського храму, які опікуються цим місцем.  Тепер там є поховання і учасників АТО.

А музей на залізничній станції Крути поповнився експозицією, присвяченим сучасним героям. Там збирають списки юнаків-однолітків героїв Крут. Станом на кінець року, серед загиблих на сході України нараховується 21 юнак  віком до 18 років, а також 650 осіб від 18 до 25 років.

Наймолодший – сімнадцятирічний Назар Якубовський з Хмельницька. Зовсім дитина, в перші місяці агресії  добровольцем подався на фронт – в добровольчий батальйон. Ясно що не через військкомат, бо не взяли би. Він загинув у бою з російськими диверсантами, які здійснили атаку із засідки поблизу Веселої Гори в Словʼяносербському районі на Луганщині. Його тіло вдалося розпізнати лише за тестами ДНК.  Соромно про це говорити, я сам дізнався про це лише декілька днів тому, але саме неповноліття героя, відсутність його у списках частин Збройних Сил, створило бюрократичні перешкоди для отримання статусу учасника бойових дій і відповідних пільг від держави для його родини. Я думаю, що ми не допустимо бюрократії. Я мушу вибачитися перед його мамою Інною Ігорівною. І протягом  тижня буде знайдено вихід із правової колізії, бо закон то не лише буква, а ще й дух. І ми маємо шанувати своїх героїв.

Дев'ятнадцятирічний Артем Пойда, молодший сержант, вогнеметник 17-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади, родом з Кіровоградщини. Загинув 21 січня під час відбиття масованої атаки російських збройних формувань на взводний опорний пункт 717-го блокпосту, розташованого на західній околиці Горлівки. Дві доби разом із побратимами під мінометним вогнем героїчно утримував блокпост. 21 січня бойовики пішли у наступ. Артем своєчасно виявив мікроавтобус з дванадцятьма бойовиками і вогнеметом «Шміль» його знешкодив. Тим самим зберіг життя багатьом своїм побратимам по службі та не дав противнику зайняти опорний пункт. За хвилину до своєї смерті Артем з вогнемета влучив у ворожу бронемашину. Загинув він від кулі, що пройшла між пластинами бронежилета. Вічна пам’ять героям!

Вісімнадцятирічним Дмитро Махов став кулеметником одного з підрозділів 24-ї окремої механізованої Залізної бригади імені Данила Галицького. Механізований підрозділ, в якому проходить службу юнак, отримав наказ здійснити марш і надати допомогу бійцям Національної гвардії України в одному з районів Донеччини. Дорогою наші потрапили під обстріл терористів. Дмитро отримав вогнепальне поранення обличчя, однак не залишив своїх товаришів без вогневого прикриття. Незважаючи на нестерпний біль він напівсліпий від кровотечі, лише міцніше стиснув руків’я кулемета і сміливі й рішучі дії бійця дозволили особовому складу зайняти кругову оборону, організувати евакуацію загиблих та поранених бойових побратимів і дати гідну відсіч терористам. Майже місяць знадобився спеціалістам Військово-медичного клінічного центру Західного регіону для того, щоб поставити до строю українського бійця.

Вклоняючись молодим героям, інколи майже дітям, мушу визнати, що потрапити на фронт вони могли лише в перші місяці війни, тобто - під час найбільшої нашої скрути, коли ми лише починали відновлення наших Збройних Сил, нашої героїчної армії. Згодом я ухвалив рішення і дав наказ, що молоді призовники не повинні направлятися в зону АТО. А призовний вік ми підвищили до 20 років, щоб дати можливість нашим молодим майбутнім військовим пройти вишкіл, навчитися, пройти тренувальні центри і у форматі ефективної армії захищати Україну.

В зоні бойових дій - лише контрактники та мобілізовані. Минулого тижня я наказав, згідно бюджету на 2016-й рік, істотно підвищити заробітну платню військовослужбовцям, що дасть можливість посилити контракту складову в нашій армії. У Збройних Силах України більше не буде військовослужбовців, не має бути, які отримуватимуть менше семи тисяч гривень. Нагадаю - коли я прийшов на посаду Президента, під час моєї першої зустрічі у третьому полку спецназу у Кіровограді на моє запитання скільки отримує мобілізований снайпер командири відділень. Які щойно повернулися із зони АТО, відповідь була 560 і 600 гривень. Це те, як змінилася наша армія, це те, як змінилися наші Збройні Сили.

Я, шановні курсанти, пишаюся нашою армією. Я пишаюся тим, що нам вдалося спільно з волонтерами, генералами і офіцерами, з усім українським народом зробити за ці неповні два роки. І те, що ви вступите до її лав Збройних Сил України - велика честь.

Можливо, моя думка є суб'єктивною, адже я, крім того, що Президент, ще й Верховний Головнокомандувач ЗСУ. Тому хвалити армію – це компліментарно не лише по відношенню до самих воїнів, до волонтерів, до всіх співвітчизників, які своїми податками фінансували відродження армії.

Можу навести вам об'єктивні оцінки, як нас бачать зі сторони. "Українська армія березня 2014 року і українська армія 2016 року – це зовсім різні історії", -  сказав колишній командувач військами НАТО в Європі генерал Веслі Кларк. Він дуже високо оцінює дії українських військових, у тому числі під час операції в Дебальцево, якій незабаром виповнюється рік - з точки зору стратегії вважає успішною і такою, що назавжди увійде до підручників сучасної військової справи.

Чотиризірковий генерал Кларк про це розповідав ще минулого року. А от буквально минулого тижня на сайті Радіо "Свобода" я прочитав інтерв'ю військового експерта з США Філіпа Карбера, який дуже досконало вивчив всю історію цієї, на жаль, ще не завершеної війни.

 

"Українська армія зробила диво – зупинила Путіна, розбивши елітні дивізії, кинуті на Україну, - каже Карбер. -  Враховуючи стан армії на початку війни, рівень підготовки бійців, кількість техніки та інші її досягнення – це чудо".

 

За приклад експерт наводить серпнево-вересневий рейд 2014 року, коли 95-а бригада провела наступ в тил ворога вдовж ріки Міус, а 79-та бригада вийшла на трасу Донецьк-Маріуполь. Карбер порівнює ту операцію із проривом танкових підрозділів Аріеля Шарона під час арабо-ізраїльської війни 1973 року.

Він також вважає успішними операції повітряних сил, наприклад, бомбування техніки, яку росіяни відправляли через кордон сепаратистам, чи евакуацію поранених з поля бою силами гелікоптерних підрозділів.

До нашої військової історії назавжди увійдуть такі героїчні сторінки, як звільнення Слов'янська та Краматорська, Красного Лиману та Лисичанська та захист Маріуполя, оборона Донецького і Луганського аеропортів. Думаю, що окремою сторінкою увійде Дебальцевська операція.

Час спливає швидко, але хороше забувається в першу чергу. І сьогодні якось вже мало хто згадує, що були місяці, коли майже весь Донбас був під контролем ворога, і ми звільнили більшу його частину.

Сто двадцять одній тисячі військовослужбовців Збройних Сил надано статус учасника бойових дій, майже десять тисяч осіб нагороджено орденами і медалями. Двадцяти шести чоловікам та одній жінці, Надії Савченко, присвоєно  звання Героя України, чотирнадцяти з них – посмертно.

Захищаючи Україну від російської агресії, загинуло 2269 наших воїнів.

Стає традицією: в День пам'яті Героїв Крут вшановувати і пам’ять бійців АТО. Як одні, так і інші загинули у боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність нашої держави.

Дорогі друзі, шановні майбутні офіцери!

У непростий час ви свідомо обрали для себе мужній, але одночасно такий відповідальний і важкий шлях у житті – шлях служіння Батьківщині.

Обов’язок сучасного захисника держави – знати і берегти пам’ять про героїчну боротьбу минулих поколінь, всіх українських воїнів за державність, національну ідею, соборність.

Вшановуючи героїзм учасників визвольного руху і героїв сьогодення - гідних послідовників Героїв Крут, ми ще раз осмислюємо помилки минулого, для того щоб не повторювати їх.

Очевидно, що при всі нашій повазі, політичні лідери доби визвольних змагань 1917-1921 років не встигли приділити належної уваги розбудові власної армії. Імперія тоді впала дуже швидко і несподівано, а так звану нову Росію засновники нашої держави не встигли вчасно, як-то кажуть, розкусити.

Аналогічної помилки, такої як недооцінка загрози зі Сходу раніше, раніше припускалася і сучасна українська політична еліта. Про настільки дієвий запобіжник, у тому числі таких, як вступ до НАТО, який ми з однодумцями наполегливо пропонували країні, переважна більшість співгромадян і чути тоді не хотіла, і напад з боку Російської Федерації зараз спонукав змінити думку.

Російську агресію на початку 2014 року ми зустріли без армії: хтось в тодішньому політичному керівництві щиро не вірив, що Росія нападе. А хтось, навпаки, щиро на те розраховував, і більше того - свідомо та наполегливо руйнував оборонну інфраструктуру України.

 

Сильна держава неможлива без сильної армії. І ми дуже добре засвоїли цей урок, і я тут, щоб дати вам, нашим дітям та онукам, абсолютно чітку гарантію - армія завжди буде першим пріоритетом українського Президента. Більше жодних пацифістських ілюзій!

 

Є ще один висновок з подій 1917-21 років, який має практичне значення для сучасних політиків і для всіх громадян. Я вже говорив на День Соборності - брак нашої внутрішньої єдності перед московською загрозою на початку двадцятих років минулого століття обернувся втратою незалежності.

"Національний розбрат замість національної солідарності, нескінченні побоїща наших політиків", - от на які причини в оцій книжці звертає увагу Іван Михайлович Дзюба, якого я вже цитував сьогодні на початку своєї лекції.

Це суворий урок для всіх нас. Я вимагаю, аби його засвоїли і коаліція, і опозиція, і позапарламентські сили. І як Президент не допущу повторення помилок минулого.

Тепер маємо сильне військо і поступово мусимо і як суспільство ставати  сильнішим і готовим до будь-яких загроз. Їх, на жаль, ще багато на нашому шляху.

Переконаний – Ви, майбутні офіцери, взірець громадянської та національної самосвідомості, патріотизму і готовності бути гідними продовжувачами славних українських військових традицій.

Слава вам і слава Україні!

 

 

 

Від початку військової агресії з боку Російської Федерації, на українському Донбасі загинули 2 тисячі 269 українських бійців.

 

Таку цифру назвав Президент України Петро Порошенко під час «Уроку Мужності», проведеного для ліцеїстів Київського військового ліцею ім. Івана Богуна та курсантів вищих військових навчальних закладів.

 

«Захищаючи Україну від російської агресії, загинуло 2269 наших воїнів. Стає традицією День пам’яті Героїв Крут вшановувати пам’ять бійців АТО», - зазначив Глава держави.

 

 

 

У  КРУТАХ,  ДЕ  ТОЧИВСЯ  БІЙ...

29  січня Україна поминає своїх молодих Герої — київських курсантів та козаків «Вільного козацтва», котрі загинули у 1918 році в бою з декілька тисячним формуванням червоноармійців під командуванням російського генерала Михайла Муравйова.

Із нагоди 98-ї річниці Бою під Крутами на сторінці президента України Петра Порошенка в YouTube оприлюднене відео, присвячене тим легендарним подіям.

 

«Україна зробила висновки із тих подій. Сьогодні ми будуємо потужну армію, щоб дати відсіч знахабнілому ворогові», — відзначено у підписі до відео.

 

Згадаймо, що бій під Крутами відбувся 29 січня 1918 року на залізничній станції Крути, що в 130 кілометрах на північний схід від Києва.

 

Бій тривав 5 годин між 4-тисячним підрозділом  більшовицької армії під командуванням М.Муравйова та загоном київських курсантів і козаків «Вільного козацтва» кількістю близько  чотирьох сотень  вояків.

 

Одним із вражаючих епізодів стало поховання 27 юнаків, які після бою потрапили в полон до більшовиків і були страчені ними...

 

Під час перепоховання у Києві біля Аскольдової могили голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в тому бою, героями, а поет Павло Тичина присвятив їм вірша «Пам’яті тридцяти».

 

Пам'яті тридцяти

 

На Аскольдовій могилі

 

Поховали їх —

 

Тридцять мучнів українців,

 

Славних молодих…

 

На Аскольдовій могилі

 

Український цвіт —

 

По кривавій по дорозі

 

Нам іти у світ.

 

На кого посміла знятись

 

Зрадника рука?

 

Квітне сонце, грає вітер

 

І Дніпро-ріка…

 

На кого завзявся Каїн,

 

Боже, покарай!   

 

Понад все вони любили

 

Свій коханий край.

 

Вмерли в Новім Заповіті

 

З славою святих.  

 

На Аскольдовій могилі

 

Поховали їх...

 

На жаль, про подвиг юнаків під Крутами було забуто на понад 70 років... Десятиліттями історія бою або замовчувалась, або обростала міфами та вигадками. Тільки в 2006 році на місці бою під Крутами встановлено пам’ятник, а з нагоди 80-ї річниці бою Монетний двір випустив в обіг  пам’ятну  гривню.