Мікрорайон Потіївка – найменший за кількістю населення і найвіддаленіший від центра міста. Він розташований у 5 км від околиці Фастова, розкинувшись серед лісу.

 

Краєм чарівної краси та ароматної полуниці називають фастівчани Потіївку. Живописним і привабливим місцем відпочинку вважають її дачники.

 

Потіївка має давню і самобутню історію. За переказами довгожителів, перша назва Потіївки – Паліївка. Але за часів графині Браницької знищувалися козацькі назви і тоді Паліївка була замінена на Потіївку, назва якої залишилася і до цього часу.

 

Була в Потіївці (Паліївці) християнська церква, побудована за часів С.Палія, але за час правління графині Браницької була знищена, дзвони побиті. Варто зазначити, що рештки церкви люди знаходили ще в 1910 році.

 

Круглий вал, який був побудований за часів Семена Палія, проходить у лісі, що за десятки метрів від Потіївки.

 

До його складу входять 5 вулиць, 3 провулки. Загальна чисельність населення – трохи більше 500 чоловік. Дві треті населення – люди пенсійного віку.

 

На території мікрорайону є приватний магазин. В 1999 році офіційно відкрито маршрут автобусу «Фастів-Потіївка» підприємцем Леонідом Терновим.

 

У 1991 році в найвіддаленішому мікрорайоні міста Потіївка був створений комітет територіального громадського самоврядування , а у січні 1999 року на загальних зборах мешканців мікрорайону був утворений комітет самоорганізації населення мікрорайону Потіївка, першою головою якого стала Папко Олена Всеволодівна.

 

На південно-західному напрямку за 5 км від міста Фастова, між залізницями, що проходять на Житомир і Козятин, у затишному місці поблизу Унави десь за часів Семена Палія розташувався хутір Потіївка. Спочатку Потіївка була там, де зараз завод ЗЕТО, але потім населення почало переселятися ближче до річки, де і проживає зараз. Перші поселенці – родини Русецькі, Горчинські, Гернати та Бабенки. Потіївка поділяється невеличкою річечкою на дві половини. Річка точної назви не має, але в деяких історичних джерелах її називають Солоха, Паліївка, Заяча губа, Древецька, Хвоса. Остання назва збереглася і до сьогодні. Колись, за словами найстаріших мешканців Потіївки, по цій річці ходили човни. Десь у 1915-1917 рр у Потіївці був викопаний дзвін, який мешканці здали у костьол, в якому в той час ксьонзем був Андрій Шептицький.

 

Цікавим є той факт, то запорожці, запорізькі козаки, теж бували у Потіївці.

 

Звідки пішла назва «Потіївка»? Існує декілька різних версій:

Тим часом, Потіївку продовжували заселяти люди. В самому початку на території поселення було лише 12 хат. Вже перед війною – близько 40. Масові забудови розпочалися лише у повоєнні роки. Старожили розповідають, що на річці, колись, навіть стояли водяні млини. А на терені сучасної Потівки були густі ліси та чагарники, які поступово вирубувалися та приводилися до пуття.

 

Потіївка манила поселенці із різних сторін. А все тому, що на той час територія правобережної України була «під Польщею». Про що, до речі, свідчать і прізвища стародавніх династій: Горчинських, Трасківських, Висоцьких, Войцехівських, Ревуцьких, Підвисоцьких. Населення Потіївки саме українського походження доволі таки мале (Бабенки, Тичини, Сташкевичі).

Одні з перших поселенців, які на сьогодні відомі в Потіївці – Реричі. Рерич Тимофій Федорович народився в 1840 році. Він був кавалером двох орденів Георгіївського хреста, чотирьох георгіївських медалей.  Був вбитий німцями в 1942 у віці 102-х років.

 

Давню, хорошу історію має наша Потіївка. На захід від Потіївки, територією нашого лісу, проходить укріплення, вал Семена Палія – що свідчить про зв'язок нашої місцевості з ім’ям Семена Палія.

Також історія мікрорайону пов’язана з ім’ям професора Петра Михайловича Буйка. Свій партизанський рух Буйко починав з Потіївки, як найближчого лісового масиву до Фастова. Саме він привіз у Потіївку жорна для розмолу зерна для партизан (зараз як експонат знаходяться у Фастівському краєзнавчому музеї). А потіївській молоді, яку хотіли забрати на роботи до Німеччини, радив прикладати до тіла листки ломинуса. Від яких на тілі утворювалися рани, виразки, після чого молодь «забраковували» і залишали вдома.

 

В той час старостою у Потіївці був Микола Дмитрович Горчинський (якого всі лагідно називали Батею). Він допомагав мешканцям в усьому. За його сприяння до Німеччини кожна людина із Потіївки відправлена не була.

 

У 1930 році на хуторі Потіївка було утворено колгосп «Петровського» (пізніше об’єднаний із колгоспом Шевченка). Головою колгоспу стала жінка, Тукалова Неоніла Ананіївна. Сьогодні варто згадати тих людей, які трудилися на благо краю та колгоспу: Слівінська Марія, Ушакова Ганна, Сташкевич Наталія, Ніколаєва Євгенія, Слівінська Віра, Висоцька Валентина, Осовська Ониська, Бабенко Анатолій.

 

В 1934 році у потіївському лісі був заснований дендропарк. Цей дендроліс і розідлив майже порівну вал Семена Палія. В парку росте понад 130 видів дерев, кущів (посадку яких організували головний лісничий Маркіян Лаврович Кондратенко, лісничий Романенко Михайло Петрович ще в довоєнні роки). Серед них – карельська, манжурська, даурська, біла китайська берези. І ще багато видів акацій, туй. Є і самшит вічнозелений, сніжноягідник, японська айва, амурський бархат, кедрова сосна. Всі ці дерева отримали І та ІІ-й класи екзотичної оцінки. За цими деревами на сьогоднішній день доглядають не лише небайдужі мешканці Потіївки, а й працівники лісгоспу.

 

З 1978 року Потіївка стала одним із мікрорайонів міста Фастова.